В стране водяных

Повість видатного японського письменника Рюноске Акутаґави «У країні водяних» фантастична. Але ця фантазія така ж реальна, як пінгвіни у Франса чи ліліпути у Свіфта. Країна водяних і схожа на Японію, і відрізняється від неї. У капп (японських водяних, давніх фольклорних персонажів) є власна держава, свої фінансові магнати, своя культура та своя поліція. Усе як у Японії. Ось тільки безробіття в них немає, бо безробітних просто з’їдають. І обурення героя книги, який потрапив до країни водяних, здається каппам смішним: адже вони чудово обізнані з усіма діяннями людей там, нагорі, в Японії, і не бачать великої різниці у ставленні до пригноблених у цих двох країнах.

Повість — зла пародія, гострий та іронічний памфлет, спрямований проти потворності й аморальності капіталістичного суспільства. Гине поет Токк. Гине, як згодом і сам Акутаґава, наклавши на себе руки. Процвітає капіталіст Ґер. Під час воєнних дій він постачає на фронт кам’яновугільний шлак як продовольство.

І все ж герой, якого після повернення до Японії ув’язнили в психіатричній лікарні за його прихильність до капп, прагне повернутися до їхнього світу.

Не все в країні водяних Акутаґава пародіює та висміює. Деякі моральні догми, форми релігії та правосуддя автор зображує з певною зацікавленістю й цікавістю, не визначаючи заздалегідь свого ставлення до них, а представляючи їх у вигляді певної гіпотетичної моделі. Він ніби випробовує, яке місце посяде вигадана ним соціальна можливість, соціальне чи етичне явище в створеній ним дійсності, настільки схожій на його Японію; чи принесе воно полегшення, чи стане ще одним важелем машини капіталістичної держави, що пригнічує та гнобить людську особистість.

І все ж головне в повісті — сатира. Суспільство капп, так блискуче описане Акутаґавою, приречене. У нього немає майбутнього, а сьогодення обертається страхом, брехнею, відчаєм і загибеллю. Таке світовідчуття Акутаґави, яке він виразив у всій його трагічній сутності.